Мистецькі проекти відділу літератури з мистецтва.
Інтерв'ю із завідувачем Галиною Пристай
у програмі "Наші гості" (радіо "Дзвони")

середа, 11 травня 2022 р.

Юліан Іванович Яковина

Юліан Іванович Яковина – український громадський діяч, кінооператор, режисер, засновник та голова Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематографістів України, член Координаційної Ради відділень, осередків та організацій НСКУ, засновник Івано-Франківської молодіжної навчальної «Студії Кіномистецтв», автор документальних фільмів, фотохудожник, колекціонер.

Народився Юліан Яковина 24 лютого1953 року в селищі міського типу Перегінське, де на той час працювали його батьки. В тому ж році сім'я повертається до міста Станіслава (сьогодні Івано-Франківська).

В 1958 році вперше знайомиться з кінематографом, переглядаючи фільми на домашньому кінопроекторі. З 1960 року розпочинає навчання в Станіславській середній школі №13. Того ж року вступає в Станіславську дитячу музичну школу №1 по класу баяна (педагог – М. Суттягіна).
Першою творчою роботою вважає створений ним шкільний літературний твір у двох частинах – «Мої літні пригоди у бабусі» ще в третьому класі. В 1970 році створює музичний гурт. Спільно з членами гурту конструює та виготовляє музичні інструменти – електрогітари.

1970 року закінчує середню школу № 5 та поступає на стаціонарне відділення газонафтопромислового факультету Івано-Франківського технічного інституту нафти і газу. В 1971 році за власним бажанням полишає інститут та влаштовується до призову в армію помічником в технологічний цех Івано-Франківського шиноремонтного заводу. Його перший запис в трудовій книжці датується 19 квітнем 1971 року.

З 1973 року стає членом обласного клубу кіноаматорів м. Івано-Франківська.

В 1979 році отримує диплом інженера-механіка та направляється заводом на викладацьку роботу в Івано-Франківське технічне училище № 1. З квітня 1980 року працює на Івано-Франківському заводі «Автоливмаш» в спеціальному конструкторському бюро.

В 1981 році народна аматорська кіностудія "Верховина" обласного науково-методичного центру народної творчості, представляє на суд глядачів регіону документальні фільми Юліана Яковини: «Кардинг-74», «Кримські ескізи» (диплом, приз обласного кінофестивалю, 1981 р.).

З 1 січня 1988 року очолює народну кіностудію «Верховина» управління культури Івано-Франківського міськвиконкому. З 1 квітня 1988 року більш поглиблено вивчає кінорежисуру та драматургію (педагоги В. Горпенко, Є. Загданський) в Київському інституті підвищення кваліфікації працівників культури Міністерства культури України. В цьому ж році засновує одну з перших в Україні молодіжну навчальну «Студію кіномистецтв» при народній кіностудії «Верховина» з власноствореною однорічною програмою навчання.

В липні 1996 року в міській газеті «Світ молоді» у світ друком виходить збірка його білих віршів «Знаки твоїх кроків».

У листопаді 2013 року, в рамках святкування 15-річчя Івано-Франківського осередку НСКУ, з ініціативи Осередку, при залученні управлінь культури міста та області, Юліан Яковина організовує один з найкращих своїх проєктів: Фестиваль фільмів-лауреатів Міжнародного фестивалю екранних мистецтв «Дніпро-Сінема» 2010–2013 рр.

У 2013 році Івано-Франківський осередок НСКУ, спільно з відділом літератури з мистецтва Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка, зорганізовують проєкт: «Івано-Франківському осередку НСКУ-15 років!».

Виходить друком книга Юліана Яковини «З кіноархівів моєї пам’яті…». У книзі автор систематизував малодосліджений, переосмислений часом матеріал, що торкався кінематографічних тем культурного життя міста Івано-Франківська. 

ЮЛІАН ЯКОВИНА: «ПЕКТОРАЛЬ ЧАСУ»

 

Життя періодично надсилає людям різноманітні знаки та символи. Нам тільки залишається бути уважними та спостережливими. Найбільш утаємниченим та особливо творчим людям даровано більше. Завдяки кропіткій та наполегливій праці над собою вони повністю віддаються енергетичній течії, що бурхливо виносить їх на новий ступінь свідомості. Мікроскопічні інформаційні портали, випереджаючи час, вибудовують події майбутнього...

Працівники відділу літератури з мистецтва цінують і співпрацю з Івано-Франківським обласним осередком Національної спілки кінематографістів України та, зокрема, його головою і членом Координаційної Ради осередків та відділень НСКУ Юліаном Яковиною.

Після проведення відділом культурологічної студії «Незнятий кадр незіграної ролі», приуроченої до 85-річчя від дня народження легендарного актора театру і кіно, кінорежисера Леоніда Бикова, на яку завітав пан Юліан, ми мали можливість поспілкуватися.

– Пане Юліане, пригадайте деякі світлі події, що відбувалися у Вашому творчому житті, якими Ви ще ні з ким не ділилися.

– Чомусь пригадалося мені грандіозне свято з нагоди 70-річчя від дня народження всесвітньо відомого українського кіноактора, режисера, сценариста Івана Миколайчука, що проходило на Буковині. Кожне буковинське село вшановувало пам’ять Івана, приймаючи гостей зі всієї України та зарубіжжя. До такої делегації від Національної спілки кінематографістів України входив і я. Цікаві зустрічі, прес-конференції, театральні вистави, дійства, присвячені Іванові Миколайчуку, надовго залишилися в пам’яті кожного з нас. Переповнені емоціями, учасники нашої делегації поверталися додому. Готувався до від’їзду і я. Залишалося декілька годин вільного часу, і ми з Борисом Ровенком (кінорежисером з Волині) прогулювалися Чернівцями. Та якась внутрішня сила передчуття чогось непередбачуваного нуртувала в мені – і я розповів про свій стан Борисові. Я повідав йому і про те, що відчуваю спілкування з Іваном чомусь не завершеним. Ось так, розмовляючи та обмінюючись враженнями про місто Чернівці, ми придбали в кіоску одну з місцевих газет. Чи випадково? Вражені від несподіваної інформації в газеті, ми вже прямували до міської ратуші, де була відкрита галерея. Там експонувалися світлини «Іван Миколайчук в об’єктиві товариша», які створив Михайло Михалатюк. Десь у напруженому тоді графіку святкувань загубилася ця, можливо, й головна для нас подія. І в цьому ми переконалися одразу, відвідавши виставку.

– То що ж зворушило і що стало несподіванкою?

– На світлинах, розміщених по периметру двору міської ратуші, були Іван Миколайчук і вся його сім’я... Ось мати Івана зажурилася біля хати... Марічка Миколайчук романтично з любов’ю притулилася до копиці сіна – попереду все життя... А ось на світлині Іван біля своєї домівки – єдиного енергетичного притулку й оберегу... Ми з Борисом стояли заворожені. Особливо я, оскільки починав себе відчувати нарешті реалізованим у спілкуванні з Іваном. Унікальні світлини, що представив Михайло Михалатюк, вражали особливою правдою. Навколо нас, розтинаючи простір, розмовляли між собою фотографії, кадри яких ніби крилами знімалися в кінострічку ще одного недознятого, недовистражданого Іваном Миколайчуком фільму... Прямуючи до виходу, ми з Борисом пошкодували про те, що біля нас немає самого автора експозиції. Та доля вкотре подарувала нам нову приємну несподіванку. До нас підійшов енергійний, середнього зросту чоловік. «Михайло Михалатюк – автор цих світлин, товариш Івана Миколайчука і найщасливіша людина в цьому світі!» – відрекомендувався він. 
 
– Чи розповів Михайло Михалатюк щось ще не відоме про Миколайчука?
 
– І ось уже Михайло розповідає про Івана, їхню першу зустріч у Чернівцях на вулиці 28 Червня. Іван тоді ще зовсім молодим приїхав до міста навчатися у музичному училищі і студіювати в Чернівецькому театрі. З часом Іван часто запрошував Михайла фотографувати його під час кінозйомок, вдома з рідними. «Ось одна з найкращих моїх світлин і найдорожча мені», – з любов’ю сказав Михайло Михалатюк, привертаючи увагу до однієї зі світлин виставки. На ній майже вся сім’я Івана, яка уважно розглядає експозицію фотографій Михайла, розкладену прямо на траві подвір’я. Світлина має назву «Найкраща фотовиставка в моєму житті». Час невблаганно минав, але тоді він для нас зупинився, даруючи нам нові несподіванки. До нас «на розмову» до Івана вже поспішав кремезний літній чоловік з довгими сивими пасмами волосся. Це був відомий в Україні легендарний буковинський художник-колекціонер Іван Снігур. Він особисто спілкувався з Іваном Миколайчуком, Сергієм Параджановим.

– А що поєднало Івана Снігура з Миколайчуком та Параджановим?

– На квартирі Івана Снігура Параджанов створював свої кіносценарії. Часто бував там й Миколайчук. Разом із Параджановим Іван Снігур мріяли зняти фільм за казками Г. Х. Андерсена.

– Тож Ви згідні з думкою про те, що все найкраще трапляється несподівано?

– Так, час зупинився для мене вкотре, адже надав можливість не тільки бути учасником цієї фантастичної події, а й затримати потяг, на який я таки примудрився запізнитися того дня на десять хвилин!

– Пане Юліане, пригадайте яскраву подію зі свого дитинства.

– Добре пам’ятаю той час, коли мені виповнилося шість років. Сім’я отримала нову квартиру в новому будинку. Радості не було меж! Одного разу мій батько зібрав нас усіх і урочисто оголосив: «Дорогі мої! Сьогодні у нас велике свято! Ми всі будемо дивитися кіно!» Розпочинався 1959 рік... Пригадую нашу світлу, простору кімнату. Посередині стояв великий, овальної форми стіл. На цьому столі в той пам’ятний для мене вечір красувався чудернацький механізм. Велике око кінопроектора враз спалахнуло і... таємничий промінь розпочав вибудовувати зображення. Екраном слугували масивні білі двері кімнати. Ми всі були в захваті від побаченого! Тайна кінематографічного зображення та весь кіносвіт поза екраном залишилися для мене таємницею назавжди... Сьогодні старенький звуковий кінопроектор «16 КПЗЛ-1» зберігається в моїй домашній колекції. Торкаючись із ніжністю до його металевої конструкції, я вкотре пригадую свій перший кіносеанс.


– Чи вплинула ця подія на вибір Вашої подальшої професії? 
 
– Звичайно, той перший кіносеанс й обрав для мене кінематографічну професію! Це завдячуючи йому народилася з часом та функціонує і сьогодні створена мною молодіжна «Студія кіномистецтв». З легкої руки того першого кіносеансу понад 15 років я очолюю створену мною обласну кінематографічну організацію «Івано-Франківський осередок Національної спілки кінематографістів України». Час – один із найвагоміших космічних провісників! Пам’ятаймо про це!






– А чи пам’ятаєте свій перший візит до нашої бібліотеки?

– Так, це було наче у казці... За добротними, широкими рамами вікон обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка виблискували та кружляли у своєму «вічному» танку мікроскопічні, шедевральні картинки зі снігу... Здавалося, досконалому немає меж. Та все ж простора тепла зала відділу літератури з мистецтва обласної бібліотеки енергетично повернула мене до основної події. По периметру залитого сонцем приміщення експонувалися не менш шедевральні, рукотворні й неповторні акварелі відомої художниці з Івано-Франківська – Тетяни Павлик. Глибина думки, філософічність та неабиякий професіоналізм виконання виокремлювали кожну картину Тетяни. Створені в поєднанні гофрованого паперу та акварелі, оригінальні художні роботи великого формату цілком відповідали задуму талановитої художниці.


– Чим зачепили Вас роботи Тетяни Павлик?
 
– Тема давнього міста Станиславова завжди відповідальна... Вузенькі вулички та низки лабіринтів-дахів, прадавній спокій старих двориків заворожують напруженням часу. Століття пробігають повз нас, фіксуючи нашу присутність... Я довго ще споглядав картини Тетяни, шкодуючи також, що не потрапив за певних обставин на відкриття її виставки. Адже там були присутні наші друзі, спільні знайомі, колеги... Ажіотаж від побаченого, децибели звучності привітань, процедури відкриття... А чи відкрилися б мені картини Тетяни за таких обставин? Я стояв приголомшений, наодинці з шедеврами мистецтва і своїми думками, безмежно щасливий... Та час невблаганно і квапливо викарбовував нові знаки в пекторалі подій того дня.


– З чого розпочалася співпраця Юліана Яковини та відділу літератури з мистецтва?

– Мене вкотре чекала нова приємна несподіванка, що надалі визначала не менш значні події... Збираючись завершувати огляд виставки картин, я підійшов до книги відгуків, щоб занотувати свої побажання Тетяні Павлик. Висловив подяку і молодим працівникам відділу літератури з мистецтва бібліотеки. Представився та розповів коротко про свої творчі плани... Так відбулося перше моє знайомство з вами.

– А далі...

– А далі запрошення на бенефіс нашого Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематографістів України з нагоди святкування 15-річчя його творчої діяльності. А ще творчі зв’язки в майбутньому...

Так художня виставка Тетяни Павлик та її неодмінно потужна енергія зв’язку подарувала мені чудових друзів та однодумців по творчості в особі неординарного, відданого своїй професії колективу працівників відділу літератури з мистецтва Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка...

– Як гадаєте, що чекає бібліотеки у майбутньому?

– Думаю, що зараз як ніколи потрібно залучати молоде покоління до книги. Чомусь сьогодні виробився стереотип ковтати інформацію, а не думати. Але за книгою завжди буде прерогатива.

Особливо важливими, як на мене, є творчі зустрічі, які проводяться у бібліотеках. Так, пригадую нашу творчу зустріч з нагоди ювілею обласної організації Національної спілки кінематографістівУкраїни. Шанобливе та тепле ставлення до нас, кінематографістів, за що дуже вдячний вам особисто. Творчих успіхів, любові, радості...

– Ви завжди з людьми відвертий. Що для Вас правда?
– Правда – моє єство, і я іншим не можу бути, це мій світогляд.

– Ви щаслива людина?
– Кожна людина здатна зробити себе щасливою. Потрібно займатися улюбленою справою, тим, що в тебе найкраще виходить. Ми всі повинні чітко виконувати свою місію на землі.

З нагоди Всеукраїнського дня бібліотек у 2014 році відділ літератури з мистецтва Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка для читачів, мешканців та гостей міста провів тиждень бібліоспокус. Охочі мали можливість зустрітися зі своїм кумиром, поспілкуватися та отримати світлину з автографом.


– Пане Юліане, Ви були учасником Акції «Зустріч з кумиром», а наші читачі мали змогу зустрітися з вами.
– Я здивований цікавою та оригінальною акцією «Зустріч з кумиром», проведеною відділом літератури з мистецтва. Як учасник, з приємністю констатую: спілкування між творчими особистостями завжди залишає потужний енергетичний слід в мікрокосмосі людського буття.... Кожна особистість не створює в собі кумира, але являє собою цінність для ближнього... Ми переймаємо життєвий досвід у цього особистісного – і від цього стаємо досконалішими...


Р. S. Перегорнуто останні сторінки сьомого номеру збірника інтерв’ю «Гості літературно-мистецької вітальні». Найбільша винагорода для нас, працівників бібліотеки, – це визнання нашої праці хоча б однією людиною.

У вирі буднів і суворих реалій часу кожний із нас залишається трішки мрійником і прагне поступу дня, а в ньому дива, свята душі.

Незабутні зустрічі, цікаві люди, щасливі миті… Вони вриваються в життя бібліотеки, огортаючи її хвилею благодаті.

Працівники відділу літератури з мистецтва обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка почуваються щасливими, оскільки доля дарує безліч таких миттєвостей – можливість спілкування з чудовими, талановитими людьми.


Персональний каталог – авторські твори

та документальні матеріали

 

Анотація до книги

Юліан Яковина «З кіноархівів моєї пам’яті...»


Ідея написання такої книжки визрівала в Юліана Яковини, голови Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематографістів України, давно. У нього було бажання систематизувати малодосліджений, переосмислений часом матеріал, що торкався кінематографічних тем культурного життя міста Івано-Франківська.

Автор видання зробив своєрідне аналітичне дослідження, екскурс в «портал» середини XX–початку XXI сторіч, де мирно співіснують сьогодні епізоди кінематографічних баталій, що розгортають нові і нові сторінки кінематографічних історій його рідного міста Івано-Франківська...

Цікавим і значимим явищем в історії культурного життя міста є створення Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематографістів України, з появою якого значно пожвавішало кінематографічне життя в місті, в регіоні.

Книжка «З кіноархівів моєї пам’яті...» розпочинає своє життя серед допитливого, натхненного читача, адже історії найвизначніших подій цього простору завжди викарбовуються часом...

Тож запрошуємо до відділу літератури з питань мистецтва, у фонді якого і зберігається це видання.


Яковина Ю. З кіноархівів моєї пам'яті... [Текст] / Яковина Ю.; Юліан Яковина. – Івано-Франківськ : Просвіта, 2019. – 279 с. : іл.



МІСЬКА ПРЕМІЯ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Лауреати 2020 року
Михайло Батіг в галузі літератури за книжку «Ті, що спалахнули в небі зірками»
Микола-Зеновій Симчич в галузі літератури за книжку «Скеля українського духу»
Юліан Яковина в галузі журналістики за книжку «З кіноархівів моєї пам’яті»
 

Фотолітопис фрагменти життєпису у світлинах

 















 

Немає коментарів:

Дописати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.