Мистецькі проекти відділу літератури з мистецтва.
Інтерв'ю із завідувачем Галиною Пристай
у програмі "Наші гості" (радіо "Дзвони")

середа, 8 грудня 2021 р.

Павлик Тетяна Зіновіївна

Народилася, живе і працює в Івано-Франківську, фах здобула у Львові – відділ оформлення та ілюстрації книги Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова (1990).

Заслужений художник України (2017), член Національної спілки художників України (1999), член Національної спілки фотохудожників України (2005), перший лауреат Національної молодіжної премії імені Михайла Дерегуса (1998), лауреат обласної мистецької премії імені Ярослава Лукавецького у галузі «Образотворче мистецтво» (2014), відзначена Державною стипендією для видатних діячів культури і мистецтва України (2015-2016).

Нагороджена дипломом другого ступеня на Республіканському конкурсі книги в Києві (1991) за оформлення та цикл ілюстрацій до збірки лірики Лесі Українки «Хвилі моєї туги» (1991, Львів, вид-во «Каменяр»), дипломом першого ступеня на Всеукраїнській виставці «Галичу – 1100» (1999, Івано-Франківськ), дипломом першого ступеня на міжнародній виставці-конкурсі «Під зіркою Віфлеєма – 2000» (2000, Одеса).

Учасниця міжнародних мистецьких проектів: «Дні України в Баварії» (1999, Мюнхен), «Рік України в Російській Федерації» (2002, Москва), «Українське сучасне мистецтво у дзеркалі віденського модернізму» (2018, Відень).

Персональні виставки: Львів (1990, 2015), Івано-Франківськ (1998, 1999, 2002-2005, 2011, 2012, 2015, 2018), Калуш (1998), Долина (1999), Київ (1999, 2000, 2012, 2013), Суми (2013), Яремче (2014), Коломия (2014), Тисмениця (2015), Чернівці (2018) та інші.

Працює в галузі малярства, книжкової та станкової графіки, фотографії. Віддано вірна акварелі. Активна учасниця багатьох міжнародних та всеукраїнських виставок, конкурсів та пленерів – в першу чергу живописних, а також фотографічних. Твори зберігаються в музеях і приватних збірках в Україні та за кордоном.

 

ТЕТЯНА ПАВЛИК:

«Я В СЕРЦІ МАЮ ТЕ, ЩО НЕ ВМИРАЄ»

Якщо охарактеризувати Тетяну Павлик одним словом, то це буде – Стиль. І – Стильність. Її неможливо сплутати ні з ким іншим: вона достоту єдина. Вона належить до тих художників, хто проживає свою картину, як проживають життя, вміючи до того ж відчути хвилини ейфорії і поділитися нею з іншими. Її полотна своєрідні: суміш глибокої філософії, тонкого мазка, чіткої структури, приправленої гармонійною колористикою, робить пані Тетяну особливо близькою та щирою.

Тетяна Павлик – івано-франківська художниця, членкиня Національної спілки художників України та Національної спілки фотохудожників України – працює в галузі акварельного живопису, книжкової та станкової графіки.

Здобула мистецький фах у Львові – в 1990 році закінчила відділ оформлення та ілюстрації книги Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова. В тому самому році у Львові відбулася її перша персональна виставка – серія акварелей за драмою-феєрією «Лісова пісня». За оформлення та цикл ілюстрацій до збірки лірики Лесі Українки «Хвилі моєї туги» (1991 р., видавництво «Каменяр», м. Львів) удостоєна диплома ІІ ступеня на республіканському конкурсі книги у м. Києві.

Творчість Лесі Українки дала пані Тетяні своєрідний поштовх до становлення й утвердження в мистецькому світі. В 1998 році художниця стає першим лауреатом Всеукраїнської премії ім. М. Дерегуса в галузі графіки.

2021 рік став для мисткині ювілейним, адже вона відсвяткувала 30 років своєї творчої діяльності.

Полотна Тетяни Павлик відзначаються глибоким змістом, своєрідною технікою виконання та художньою оригінальністю.

У царині краси, серед робіт художниці, ми мали змогу поспілкуватися з пані Тетяною. 

 

 

 – Чому Ви вирішили присвятити своє життя живопису? Що стало поштовхом до такого професійного вибору? 

 – Ще з дитинства з цікавістю розглядала хусткові орнаменти, милуючись оригінальними тонкими лініями вишуканих узорів. Тому батьки ствердно говорили, що обов’язково стану художницею. У родині професійних митців немає, проте дідусь мав велику здібність до малювання, створював красиві ескізи замків та веж.

Окрім того, я активно займалася спортивною гімнастикою, навіть була призеркою численних конкурсів. Проте, вступивши до художньої школи у Кам’янці-Подільському, зрозуміла, що справа мого життя – це акварельний живопис. Хочу зазначити, що акварельна техніка дуже рідкісна і примхлива, для неї потрібне неабияке терпіння та тонке чуття, як з нею поводитись. Та у свої 12 років я легко опанувала її і навіть була однією з кращих учениць.

 – Ми вже знаємо, що Ви – талановита художниця, присвятили своє життя мистецтву. А до чого, крім живопису, лежить Ваша душа?

 – Обожнюю танцювати. Це особливий вид мистецтва, який завжди приносив і приносить мені задоволення. Але, розумієте, протягом життя в мене завжди була якась внутрішня потреба творити, робити людям приємне, а в цьому мені допомагають живопис, мистецтво, яке я творю сьогодні. 

 – Чому Вам припала до душі саме творчість Лесі Українки? Чим причарувала Вас ця мужня і водночас тендітна жінка?

 – Ще під час навчання у художній школі зацікавилася темою «Лісової пісні» Лесі Українки. Згодом моя дипломна робота теж була побудована на її творчості, а першим моїм державним замовленням було оформлення збірки Лесі Українки «Хвилі моєї туги». Та й загалом мені дуже імпонує образ Мавки, її вольовий характер та лірична душа. Мабуть, тому і прозвали мене Мавкою в житті, і хочу сказати, що зжилася із цим ніжним образом. У творчості Лесі Українки мене завжди приваблювали її філософія, сакральність, духовне начало. Можливо, у творах української поетеси я відшукала і шукаю те, чого потребувала і потребує сьогодні моя душа.

 – Для художника, напевно, існує якийсь еталон – той, на кого він прагне бути схожим. Чи є у Вас такий еталон? І чи існує автор, порівняння з яким було б для Вас утішним?

 – Декілька разів мене порівнювали з литовським художником Мікалосом Чюрльонісом, а також із Миколою Реріхом та Врубелем, помічаючи в полотнах подібну витонченість, у деяких випадках навіть на межі божевілля. І все, що стосується акварельного живопису, я стараюся черпати саме з їхньої творчості. 

 – Коли малюєте, уявляєте собі свого глядача? Який він – Ваш глядач?

 – Перш за все це глибокий глядач. Чуйна людина, яка відчуває ледь «вловиму мелодію» полотен.

 – Як вважаєте, що чекає українського глядача? Чи є майбутнє в українського арту? 

 – Варто зазначити, що сьогодні українське мистецтво переживає непростий час. Сучасний арт став занадто комерційним, обмеженим, формальним та поверхневим. А коли воно одноразове, то тоді це вже, на жаль, не мистецтво. У сучасному українському арті відсутня глибина, та позитивна енергетика, яка б дарувала українському глядачеві ідейну сутність. 

 – Наскільки незалежною людиною Ви себе вважаєте? І чи є люди, від яких хочеться залежати?

 – За характером я вважаю себе незалежною, свобідною, соборною жінкою. Тому образ Лесі Українки завжди імпонував мені саме своєю стійкістю, міцним духовним стержнем та внутрішньою свободою. А щодо людей, від яких хочеться залежати, то, мабуть, як кожна жінка, прагну опертися на сильне чоловіче плече, хочу залежати від людини, яка віддано мене любить, зігріває порадами і заспокоює ніжними обіймами.

 – В якому місті відчуваєте себе повною мірою вдома? Чи притаманне Вам почуття прихильності до конкретного місця?

 – Мені найкомфортніше у майстерні за творчою працею. Особливо, коли завершую певну роботу, почуваюся окриленою, щасливим піднебесним птахом. Це особливе відчуття, і саме його мені приносить творчий процес.

 – Ви успішна жінка – гарна, розумна, талановита. Займаєтеся улюбленою справою. А що ж для Вас успіх: зовнішня атрибутика (авто, квартира, дача, модний одяг) чи внутрішній стан людини?

 – Для мене формула успіху – це самореалізація та гармонія: гармонія із собою та з середовищем, в якому знаходишся.

P. S. Сила мольфара – в його словах. Сила художниці Тетяни Павлик – у кольорах її живопису. Чаклуючи кольором, мисткиня створює експресивні, глибокі, насичені барвами полотна, що притягують глядача магією природної енергетики. Все це характеризує індивідуальну манеру та неповторну стилістику робіт пані Тетяни.

Кажуть, що все велике в мистецтві – драматичне. Вміння переживати життя як драму та відчувати драму в усіх життєвих вимірах – від побутових епізодів до історичних реалій – здатність, що характеризує творчість справжнього Майстра. Художні полотна Тетяни Павлик не вкладаються в рамки щоденних подій, вони – екзистенційні: образи в роботах художниці висвітлюють у життєвих контекстах найважливіші, сутнісні виміри життя Людини. 

 

Персональний каталог – авторські твори

та документальні матеріали

 







































 

Фотолітопис фрагменти життєпису у світлинах

 


















 

Немає коментарів:

Дописати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.