Помітною постаттю на мистецькому небосхилі є Дмитро Іванович Сивак – митець, художник-дизайнер, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Плідно працює в галузі монументально-декоративного мистецтва, традиційних технік народної різьби по дереву, здійснює художнє проектування інтер'єрів, меблів, предметів ужиткового призначення. Займається іконописним малярством, декоративним розписом, ткацтвом. Належить до когорти митців, зусиллями яких у 1960–1980 роках на Івано-Франківщині сформувався своєрідний тип художнього оздоблення, котрий не мав аналогів в Україні.
Дмитро Сивак – лауреат премії ім. Ярослава Лукавецького в галузі образотворчого та декоративного мистецтва. Його неповторні роботи, для яких характерні тенденції новаторства та творчого переосмислення, зберігаються в музеях та приватних колекціях.
Кожен із нас – то глибока таїна. І кожен із нас творить світ на свій смак – у цьому переконаний майстер народного мистецтва України Дмитро Сивак.
Здається, що у кожному слові, погляді, жесті Дмитра Івановича є глибокий сенс, мудрість, вміння побачити в людині те, чого не бачать інші. Його роботи варто побачити всім тим, хто цінує справжнє мистецтво, адже це не тільки талановита, а й справжня щира Людина з великої літери.
Про те, з чого почався творчий шлях художника, чим живе майстер сьогодні, де черпає натхнення, ви дізнаєтесь з нашого інтерв’ю.
– Згадайте Ваше рідне село. Чи часто там буваєте і хто у Вас там залишився?
– Я народився на Буковині в селі Мариничі Путильського району Чернівецької області, що знаходиться над Черемошем. Це гірська місцевість, де шумлять стрімкі потоки, великі букові та смерекові ліси, а також полонини та присілки. На одному з них, присілку Ріжі, мої батьки привели мене у світ життя.
– Чому така назва?
– Ця місцина знаходиться від села Мариничі вгору ще на сім кілометрів, туди дуже стрімка дорога, а вітри дмуть (ріжуть) безперестанку. Звідси й така назва.
Наша родина – мама, тато, бабуся, брати і сестри, зі мною восьмеро – три брати і п’ять сестер – залишили присілок Ріжі ще в 1973 році, коли я вчився у Вижницькому училищі прикладного мистецтва. Поселилися ми всі у Спасі Вижницького району Чернівецької області. Над центром села на невеликому обійсті стоїть наша рідна дерев’яна хата.
Нині там живуть чотири сестри зі своїми сім’ями. Брат Микола – неперевершений майстер-будівельник, столяр, живе в селі Банилів-Підгірний Сторожинецького району, сестра Параска – в Чернівцях.
На жаль, брат Василь відійшов у вічність ще у 32 роки через трагічну подію. Був добрим музикантом і художником. Нещодавно наш тато на 92-му році життя пішов у інший світ.
– Як зародилася любов до мистецтва?
– Любов до мистецтва у мене ще з дитинства, коли ми жили в горах. Пригадую випадок, як ми готувалися до Різдва, яке було для нас найцікавішим і найвидовищнішим. Я розмалював нашу піч фарбами, які були під рукою. Коли прийшли колядники, то питали, хто це таке вималював. Вказали на мене. Я, знітившись на печі, трохи завстидався, але підійшов до мене старий колядник і похвалив.
Пізніше була загальноосвітня школа. Вся оформлювальна робота виконувалася мною впродовж подальшого мого життя. Це школа ВУПМ, армія, ХВК, НСХУ.
– Чи є майстри, роботи яких вам імпонують?
– Гадаю, що хоч Сиваки і не пасли задніх серед рукомесних, та усі здібності швидше таки прийшли від Скиданюківської вітки. Приміром, брат Микола, делікатний майстер-столяр, живе на Чернівеччині, сам збудував собі дім, зробив мені для «Острозької Біблії» оправи, думаю, тут ніхто б того не спромігся повторити.
У різьбленні мені найбільше імпонували вироби з родинної школи Корпанюків – здебільшого Семена, бо Юрко був дещо інакший щодо ліричності, тонкості, технічності (у нього виходила з рук «лірична різьба»).
– Розкажіть про свою майстерню.
Моя робітня знаходиться в Івано-Франківську на вулиці Цьоклера, 24 та в майстернях обласної організації Спілки художників (ІФНСХУ). Робітня для мене – то мій храм, де я працюю, займаюся творчістю та різними виробничими роботами.
У моїй робітні бувають різні люди – артисти, художники, священики, студенти та діти зі шкіл, училищ, та жодного разу ніхто не сказав, що там некомфортно.
Переважна більшість людей кажуть, що там дуже добре і легко. Тому я там все своє вміння віддаю во славу Господа та для людей.
– Уявіть час як шкалу на сто відсотків. Cкільки відсотків Ви відводите на відпочинок і скільки – на творчість?
– Якщо уявити час, а він є необмеженою величиною, то у мене виходить так, що на відпочинок залишається десять відсотків, а все решта – праця і ще раз праця, бо так уже склалося. Творчості я віддаю п’ятдесят відсотків, бо поза творчістю є ще побутові справи, які я дуже не люблю, але нічого не вдієш.
– Що чи хто надихає Вас на творчість?
– На творчість мене надихає сама природа, ситуація, в якій я перебуваю на певний момент. Духовний храм, виставки, якщо є на що подивитися.
Дружина, яка була моїм джерелом натхнення, на жаль, відійшла у вічність. Ми з нею створили чималу кількість гобеленів.
– Що нового і цікавого відбувається у Вашому творчому житті?
– Оскільки нині я працюю в галузі ікономалярства, то весь свій творчий потенціал віддаю цій Божій справі.
Також виконую іконостас для монастиря в місті Бурштині. Різьбу по дереву виконую сам, оскільки це мій основний фах.
Малярство, тобто іконопис, теж виконую сам. Думаю, що Бог ще допоможе мені створити багато із задуманого, яке хотілося б виконати.
– Чи є та людина, з якою Ви ділитеся сокровенним ?
– Щодо сокровенних справ, то я ділюся далеко не зі всіма колегами, бо на те воно і є «сокровенне».
– Чим живе художник Дмитро Сивак поза творчісю?
Поза творчістю я полюбляю відпочинок на природі, ходжу на концерти в театр, філармонію, Народний дім. Час від часу буваю в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка (мистецький відділ), в училищах, музеях, школах.
– Як майстер Ви працюєте щодня чи тоді, коли з’являється натхнення?
– Працюю я як майстер, чи як той, хто творить, не щодня. Бувають різні обставини в житті, що виводять з колії. Для того щоб братися за творчу працю, треба бути у найкращій формі – як спортсмен. Натхнення – це від Господа.
– Ніколи не рахували, скільки виробів вийшло з-під Ваших рук?
– Щодо творів та виробничих праць, то порахувати дуже складно, бо їх десятки сотень.
– Яким матеріалам в роботі віддаєте перевагу?
– Перевагу у своїй творчій діяльності віддаю деревині, особливо деревині грушки, на якій можна виконати найкраще різьблення. Та взагалі дерево – це «найтепліший» матеріал.
– Нам відомо, що Ви ще й добрий кулінар. Які страви полюбляєте готувати?
– Кулінар з мене не дуже фаховий, але я, як буковинський гуцул, вмію зварити смачні кулешу, банош, голубці (гуцульські) та інші страви, які вважаю найкращими.
– Місце, де Ви найкраще почуваєтеся…
– Почуваюся найкраще у своїй робітні, вдома і там, де мені комфортно.
– Якби довелося зобразити мрію, що б це було?
– Моя мрія – це злагода в родині, мир в Україні та світі.
Що можете сказати юним художникам?
– Моя порада юним художникам – це праця, помножена на працю, але при цьому треба здобути бодай початкову фахову освіту, а потім – фах.
Дмитро Іванович Сивак три роки поспіль (2013–2016) брав участь в акції «Зустрінься з кумиром», яку проводив відділ літератури з мистецтва до Всеукраїнського Дня бібліотек. Читачі книгозбірні мали можливість поспілкуватися з улюбленим митцем в його робітні та отримати світлину з автографом.
Запам’яталася громадськості міста й творча зустріч з Дмитром Сиваком «Красою душу напоїти» (2006 р.), зорганізована працівниками відділу літератури з мистецтва, на якій художник репрезентував частину робіт зі свого доробку. Таким чином митець виражає свій внутрішній світ, своє ставлення до людей, для яких творить.
2016 року з нагоди дня народження майстра в рамках Етно-центру «Скарбниця духовності», що діє при відділі, презентувалась міні-експозиція «Світ думки Дмитра Сивака».
Фотолітопис фрагменти життєпису у світлинах
Персональний каталог – авторські твори та документальні матеріали
Інтернет ресурси
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.