Мистецькі проекти відділу літератури з мистецтва.
Інтерв'ю із завідувачем Галиною Пристай
у програмі "Наші гості" (радіо "Дзвони")

четвер, 19 грудня 2019 р.

Губаль Богдан Іванович


Народився 18 січня 1952 року в селі Хащованя Сколівського р-ну Львівської області.

В 1971 році закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім. І.Труша. В 1978 році закінчив Львівський державний інститут ПДМ. Одержав кваліфікацію з декоративно-прикладного мистецтва (гобелен), акварель, батик, дизайн.
1990 - член Національної спілки художників України
1996-2003 рр. – голова правління Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України
від 2005 р. – голова правління кластеру народних художніх промислів «Сузір’я».
2001– удостоєний почесного звання «Заслужений діяч мистецтв України».
Створив свій напрямок в оформленні інтер’єрів громадських приміщень, в акварелі, ткацтві, дизайні книги.
З 2003 р. доцент кафедри дизайну і теорії мистецтва навчально-наукового Інституту мистецтв ДВНЗ «Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника», а з 2011 року – на посаді професора кафедри дизайну і теорії мистецтва.
Твори знаходяться у музеях Івано-Франківська, Казані, Львова, Хмельницького, Дрогобича, Києва, м. Нетішин Хмельницької обл., Рівного, Вініпегу,Торонто, а також у приватних  колекціях України та закордоном.

Нагороди:
Заслужений діяч мистецтв України,2001р.
Обласна премія ім.В.Стефаника,1999р.
Лауреат премії імені Івана Вагилевича (2009)
Лауреат премії імені Я. Лукавецького (2010)
Лауреат премії імені Рєпіна (2017)
Професор кафедри дизайну і теорії мистецтв (2015)
    

Персональний каталог – авторські твори та документальні матеріали

Біографічна довідка

Губаль Богдан Іванович народився 18 січня 1952 р. в селі Хащовані Сколівського району Львівської області. У 1971 році закінчив Львівськe училище прикладного мистецтва ім. І. Труша, відділ художньої кераміки (викладачі: Т. М. Драган, С. І. Костирко). З 1973 по 1978 рр. навчався у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва – тепер Львівська академія мистецтв (викладачі: М. В. Курилич, В. А. Овсійчук, М. Д. Вендзилович, М. І. Яців).

Важливою віхою у творчому житті художника стала практика у Велико Тирнівському університеті (Болгарія, 1977). Дипломну роботу «Проект Татарського академічного театру ім. Г. Камала» було удостоєно премією і золотою медаллю на Всесоюзній виставці студентських робіт у Ленінграді та Києві. З 1978 р. за призначенням працював у Татарському творчо-виробничому комбінаті (м. Казань), де продовжував реалізацію своєї дипломної роботи. Автор багатьох інтер’єрів громадських приміщень м. Казані: Татарського академічного театру ім. Г. Камала, книгарні «Дружба», Лялькового театру, кінотеатру «Космос» та ін. У цей час також викладає в Казанському художньому училищі, де розробив нову програму з композиції. З 1979 року працює в акварелі та в декоративно-прикладному мистецтві (ткацтво).

Основні твори: ґобелен «Пробудження» (1980 р.), який зберігається в Музеї образотворчих мистецтв Татарстану, ґобелен «Мова хліба» (1980 р.) – в Івано-Франківському краєзнавчому музеї, ґобелен «Осінь» (1980 р.) – у приватній колекції у Канаді, ґобелен «Сон зими» (1990 р.), ґобелен «Дерево життя» (1991 р.) – у Хмельницькому музеї, ґобелен «Водограй» (1991 р.) – у Посольстві Євросоюзу в м. Брюсселі, ґобелен «Гомін гір» (2004 р) – у Міністерстві культури і мистецтв України.

Починаючи з 1979 р. бере участь в обласних, зональних, республіканських, всесоюзних та міжнародних виставках, автор 30-ти персональних виставок у різних містах України і за кордоном. Творчість Б. Губаля відзначено у відомому альбомі «200 ІМЕН. Декоративне мистецтво кінця ХХ століття». З 1984 року працює на Івано-Франківському художньо-виробничому комбінаті. 1986–1989 рр. – на посаді головного художника Івано-Франківського художньо-виробничого комбінату. У 1987 р. і 1990 р. – участь у творчих групах Будинку художника м. Седнева (Чернігівська область), що вплинула на появу нових пластичних виражень у ткацтві, на побудову об’ємно-просторових композицій, на створення нових фактурних переплетень, колірних поєднань у ґобеленах: «Новий день», «Чорнобильська трагедія», «Вечірня пісня». У 1990 р. Б. Губаля прийняли до Національної спілки художників України (НСХУ). За період 1996–2003 рр. – двічі обираний головою правління ІваноФранківської обласної організації Національної спілки художників України, а з 2005 р. – головою правління кластеру народних художніх промислів «Сузір’я». 7 У 1996 р. на Міжнародному симпозіумі у м. Хусті, (Закарпатська область) познайомився з творчістю художників Закарпаття, Угорщини, Румунії. Там було створено серію акварелей «Зародження життя», ґобелени «Повороти долі», «Відкриття над гніздом», «Політ над хмарами», які стали важливою віхою у творчому житті, що проявилося в особливій увазі до палітри відтінків білого кольору. Учасник і організатор багатьох всеукраїнських симпозіумів, зокрема: Всеукраїнського симпозіуму зі скульптури (1998 р.), Міжнародного симпозіуму «Орнаментальне ковальство» (2005 р.). Крім того з 1999 р. працює в галузі дизайну книги.

Основні його роботи: М. Вайно «Чоловік в кредит, або Четвертий варіант», альбом «Подаруй ми писаночку», альбом «Художники Івано-Франківщини». Твори його відзначено багатьма нагородами та дипломами виставок, а за ґобелени «Княжа гора» (1998 р.), «Розп’яття» (1998 р.), «Зустріч» (1998 р.) Б. Губаль удостоєний премії імені Василя Стефаника в номінації «Декоративноприкладне мистецтво», за дизайн експозиції Літературного музею Прикарпаття – премією імені Івана Вагилевича, за дизайн експозиції Музею визвольних змагань імені Степана Бандери – премією імені Ярослава Лукавецького. 2001 рік – за вагомий особистий внесок у розвиток культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки удостоєний почесного звання «Заслужений діяч мистецтв України». 2002 рік – за дизайн та розробку інтер’єрів Б. Губаля прийняли акредитованим членом Української академії архітектури.

Ґобелени автора оздоблюють інтер’єри резиденції глави Чернівецької та Коломийської єпархій, холів «Промінвестбанку» в Івано-Франківську, фойє адміністративного будинку Івано-Франківського ОДА і багатьох громадських та житлових споруд. 2007 рік – Богдана Губаля нагородили медаллю «За подвижництво в культурі Прикарпаття».

З 2003 р. працює доцентом кафедри дизайну, історії і теорії мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, а з 2011 року – на посаді професора.

Автор раціоналізаторських винаходів у галузі дизайну інтер’єру, меблів та розпису тканини – 24-х авторських прав і патентів.

Твори Богдана Губаля зберігаються в музеях Івано-Франківська, Казані, Львова, Хмельницького, Дрогобича, Рівного, Переяслав-Хмельницького, Києва, Вінніпеґа, Торонто; в приватних колекціях Німеччини, Польщі, Австрії, Великобританії, Франції, США, Чехії, Канади, Ізраїля, Татарстану, Росії, Фінляндії, Австралії, Кореї.
Творче кредо: «Вічний рух і одна мить».

Інтервю

БОГДАН ГУБАЛЬ:
«ВІЧНИЙ РУХ І ОДНА МИТЬ»

Заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки художників України, професор кафедри дизайну і теорії мистецтва Навчально-наукового і нституту мистецтв ДВНЗ «Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника». У Богдана Івановича чимало нагород і титулів. Але він ніколи не зупиняється на досягнутому. Саме завдяки відчуттю кольору і вправним золотим рукам титулованого ткача-дизайнера появляються на світ його барвисті гобелени, а віднедавна й філософські батики (розписи на шовку).

У затишній атмосфері бібліотеки нам випала честь особисто поспілкуватися з талановитим митцем та просто хорошою людиною.
– Пане Богдане, чому Ви обрали саме ремесло художника?
– Все розпочалось у дитинстві. Любов до творчості прищепили мені батьки, до них у родині ніхто не мав хисту до мистецтва. Вони були самоуками. Мати ткала, батько малював. Все це вони творили не на показ, а для душі. Вся наша хата була в картинах. Пам’ятаю, що мамині ткані верети заворожували кольоровою гамою, поєднанням ниток – для мене це було щось казкове, недосяжне. Мій батько кожну вільну хвилину присвячував пензлю. Малював олією на шклі. Найбільше до снаги йому були екзотичні тварини, птахи, рослинні мотиви.
– Хто прищепив Вам любов до малювання?
– Я завжди любив спостерігати, як малював мій батько. Будучи малим, сам того не розуміючи, заважав йому. Змішував фарби, і через це інколи батькові не вдавалося завершити роботу. Але він настільки любив творити, що ховався від мене і малював ночами. Деколи мені, малому, було через це прикро.
Саме батько помітив таку мою палку любов до малювання. Пригадую, до нас часто приходив сусід Василь Шушко, котрий любив розмовляти з батьком про мистецтво, бо сам також малював картини. Його роботи були надзвичайно яскравими. Одного разу я навіть підслухав, як вони розмовляли про мене і радилися, куди б це віддати мене вчитися й глибше розвинути мій талант, бо в них самих такої можливості не було.
– Який предмет шкільної програми, крім малювання, звичайно, був для Вас улюбленим?
– Я дуже любив математику. До нас у школу прийшов вчитель пан Ревуцький, який мав глибокі знання з цього предмета і щедро ділився ними з усіма охочими. Пізніше математика стала мені у пригоді при розробці проектів інтер’єрів та інших розрахунках.
– Тож як Ви все ж таки потрапили до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша?
– Не маючи освіти, батько з сусідом Василем все ж таки додумалися і написали листа до редакції обласної газети «Вільна Україна» з проханням дати відомості про мистецькі навчальні заклади. Незадовго прийшли дві відповіді: перша була безпосередньо з училища з повним переліком основних документів, необхідних для вступу, а друга – з самої редакції. Тепер, аналізуючи минуле, я усвідомлюю, як люди відповідально ставилися до своєї роботи. Так я дізнався про Львівське училище прикладного мистецтва імені Івана Труша. До вступу готувався наполегливо, адже не мав за плечима закінченої художньої школи. Дуже хвилювався, бо мої малюнки були недосконалими, і це відчувалося. Я дякую Богу й викладачам, які помітили в мені талант і дали шанс його розвинути. Спочатку було дуже важко. Щоб встигати, придумав собі жорсткий графік самонавчання, спав по 3-4 години і на другому курсі наздогнав своїх однокурсників. А ще відрадно було, що я в селі першим вступив до навчального закладу і здобув вищу освіту.
– Пане Богдане, Ви так часто згадуєте свого батька. Розкажіть про свою родину.
– Мені приємно було, що батько пишався моїми успіхами. В нашій сім’ї п’ятеро дітей: сестра і четверо братів. Сестра Надія закінчила Казанський авіаційний інститут, дуже хотіла бути космонавтом. Нині живе у Львові, займається бізнесом. Володимир, наймолодший брат, три рази був на межі смерті (служив в Афганістані), але Бог постійно його оберігав. Наша сім’я дуже дружна. Щороку на Різдво ми всі з’їжджаємося до батьківської хати. На жаль, батьки вже покійні. Коли приїжджав додому, перше запитання батька: що я намалював нового, над чим працюю. Кожний мій успіх для батька був наче його власний. Він був дуже обдарованою від Бога людиною. Надто любив музику, грав на багатьох інструментах: гармошці, сопілці, скрипці, баяні. Навіть власноруч робив сопілки.
– Як армійське життя вплинуло на розвиток Вашого таланту художника?
– Варто зазначити, що армійське життя для мене було дуже хорошим. Доля звела мене із замполітом майором Вербівським, який сам мріяв бути художником. Тому він узяв наді мною опіку і дав змогу розвивати свій талант. За час перебування в армії я створив декілька армійських етюдів, копії робіт відомих художників, оформляв інтер’єри.
Саме тоді я зрозумів, що мій спосіб життя був органічно пов’язаний з моїми роботами: в них бракувало живописності. Але я виправив свою помилку, і мої творіння отримали нові відтінки, форми, інше світобачення. Саме в армії я захопився грою на гітарі, був учасником армійського ансамблю. Прийшовши з армії, я одразу вступив до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв). Навчання було легким, бо училище дало сильну та ґрунтовну підготовку. Навички самодисципліни, які я застосовував тоді, згодилися мені, тому, можливо, вуз я закінчив з відзнакою.
– Як Ви потрапили в Казань?
– Повертався зі студентської практики із Сургута в Москву. Через несправність літака була вимушена посадка в Казані. Ми з однокурсниками потрапили на Всеросійську монументальну виставку мистецтв. Там познайомилися з директором художнього фонду Євгеном Олександровичем Макаровим, який, зацікавившись нами, запропонував нам роботу після вузу.   
– Розкажіть про Ваше життя в Татарстані. Що нового взяли для себе та своєї професії? Що Вас найбільше вразило?
– Я люблю відкривати для себе щось нове. Їздив по музеях, селах Татарстану, спілкувався з людьми, хотів ближче доторкнутися до їхньої культури. Все мені було цікаве, але все ж таки чуже (лише один раз на рік я приїздив додому). Це було важко, адже я дуже прив’язаний до рідних місць. За планом я мав пропрацювати у Татарстані три роки, але склалося так, що прожив там шість років. За той час у мене з’явилося дуже багато замовлень, сформувалося певне коло співрозмовників та своєрідне мистецьке середовище. На той час мене вже знали перші особи Татарстану, які створювали всі необхідні умови для того, щоб я міг творити. Я покращив рівень навчального процесу в Казанському училищі мистецтва завдяки розробленій мною програмі навчання. Проте, незважаючи на сприятливі умови праці, я ностальгував за батьківщиною.
– А яким було повернення в Україну? Це ж, напевне, непросто прийняти таке рішення, адже в Татарстані Ви пустили коріння?
– Так, на той час у мене вже були дружина, дочка, друзі, знайомі, цікаві замовлення та пропозиції. Але це мене не зупинило, я дуже сумував за мовою, українськими піснями, природою. Одного разу на стовпі я побачив оголошення: «обмінюємо Казань на Івано-Франківськ». Це стало поштовхом до кардинальної зміни в моєму житті. Не задумуючись ні на мить, я зі своєю сім’єю повернувся в Україну і продовжив свою творчу діяльність на рідних теренах.
– Як Вас прийняла Івано-Франківщина?
– Досить гостинно та дружньо. Спочатку я працював на Івано-Франківському художньо-виробничому комбінаті. За той час створив досить багато робіт, за що згодом (у 1990 році) був прийнятий у Національну спілку художників України. Двічі обирався головою правління Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України, а в 2005 році удостоєний почесного звання «Заслужений діяч мистецтв України». Сьогодні працюю доцентом в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника на кафедрі дизайну.
– Пане Богдане, Ви є учасником багатьох обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок, симпозіумів, автором 25-ти персональних виставок у різних містах України та за кордоном. Які найголовніші з них можете назвати? І про що ще мрієте?
– Хочу сказати, що всіх і не перелічити, але варто згадати Всеукраїнський симпозіум зі скульптури (1998), Міжнародний симпозіум «Орнаментальне ковальство» (2005), Міжнародний симпозіум в м. Хуст (Закарпатська область), де було створено серію акварелей «Зародження життя», гобелени «Повороти долі», «Відкриття над гніздом», «Політ над хмарами». Вони стали важливою віхою в моєму творчому житті, що проявилося в особливій увазі до палітри відтінків білого кольору. Щодо мрій, то я не збираюсь зупинятися на досягнутому. В своїй творчості я реалізуюся як особистість. І тому я працюю і творю, отримуючи від цього максимальне задоволення. Я люблю творчість, рух, результат.
– Що Ви думаєте про сучасний стан українського художнього мистецтва?
– Варто сказати, що український народ дуже талановитий, але, на жаль, нема можливостей популяризувати наше мистецтво на міжнародному рівні. Існує проблема «сірого» і неякісного мистецтва на внутрішньому ринку. Немає кваліфікованих мистецтвознавців, які б виховували сучасну молодь, навчали її, що є якісною продукцією, а що – дешевою рекламою. У зв’язку з тиском космополітизму на національне мистецтво воно постійно замовчується і неналежно рекламується. Народно-декоративне мистецтво популяризують у консервативному вигляді, а осучаснення викликає деяке нерозуміння.
– Що для Вас, як для викладача кафедри дизайну та образотворчого мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника є важливішим: бути майстром своєї справи чи навчати свого ремесла студентів?
– Невідомо, що важливіше: твір, який ти створив, чи учень, якого ти навчив, і він пішов у життя талановитою, освіченою людиною, яка несе в собі часточку твого серця. Таким чином я збагачуюсь сам і як педагог, і як митець.
– У кожної людини на певному етапі життя виникають труднощі. Як Ви долаєте їх?
– З проблемами боротися важко. Але до них завжди потрібно підходити з тверезою думкою. Щодо мене, то я їх ділю на складові й поступово розв’язую починаючи з головної. За гороскопом я Козеріг, тому в мене аналітичний склад розуму і схильність розкладати все по поличках. На мою думку, так легше зрозуміти ситуацію, що склалася.
– Що Ви вкладаєте в поняття «хазяїн дому», «хазяїн життя»?
– Вважаю, якщо ти є хазяїном дому, то автоматично є і хазяїном свого життя. Хто веде домашнє господарство, розв’язує певні проблеми, з розумінням ставиться до всіх членів сім’ї, той і є хазяїном дому. А хто ще й знайшов справу, яка лежить йому до серця, самореалізувався, той є і хазяїном свого життя.
«Майстер створює чудові полотна, та мало хто знає про його винаходи у себе на дачі. Власноруч облаштував свій заміський будинок саморобною водопровідною системою з підігрівом. «Таке кожен може зробити, треба тільки захотіти», – переконаний Богдан Губаль.
– Чи вважаєте себе щасливою людиною?
– Так, звичайно, я дуже щасливий, адже маю велику родину, живу в оточенні любих мені жінок: дружини Надії, доньок Лесі, Зоряни, Софії та онучки Анастасії. Вони є моїм тилом, моєю рушійною силою і стимулом у житті. Саме дружина є моєю порадницею у виборі ескізу, кольору та матеріалу.
– Що Ви цінуєте в людях, а чого не любите?
– Ціную порядність, працелюбність і талант. Талант без праці стає мертвим, його треба постійно розвивати. Вважаю, що людині дається Богом лише 10% таланту, а успіхи та визнання вона здобуває важкою щоденною працею. Не люблю несправедливості та ліні. Останнє завжди стоїть на перешкоді перетворення людини в особистість.

– Пане Богдане, дякуємо Вам за таку щиру та відверту розмову, особливо за дорогоцінний час, який Ви подарували нам. Бажаємо Вам Божого благословення, натхнення у створенні шедеврів, міцного здоров’я, простого людського щастя і добра.
– Щиро дякую за розуміння, бо справді час я ціную найбільше, його мені постійно не вистачає. Хочу подякувати дирекції бібліотеки та відділу літератури з мистецтва за тепло і гостинність. У вас така чудова аура, сюди хочеться приходити, ділитися враженнями та новими здобутками. Тому бажаю Вам побільше зустрічей з цікавими людьми.

P.S. Кожного дня життя спокушає нас. Розставляє пастки. Засипає запитаннями, відповідей на які просто не існує. В цьому хаосі залишається тільки одне – прислухатися до свого серця і творити мистецтво. Так життя спокушає і Богдана Губаля, Людину з великої літери, прекрасні творіння якої народжуються в самому серці!

Відгуки про творчість Богдана Губаля

При всій фантазії (після тривалого часу зустрічей з гобеленом) не міг уявити щось подібне, те, що Ви виставили отут в музеї, і колір, і композиція, або краще, все докупи так зібрано досконало, що повстає винятковим мистецьким явищем. За усім виставленим відчувається вразливий подих художника, дуже уважного до природи й людської душі, з глибоким розумінням того, що робить, критичного до зробленого іншими, відважного до творення нових образів і ... – як можна багато на основі виставки сказати! Дуже радий за Вас, за ту радість, яку Ви даєте. Мене вражає Ваша не тільки мистецька культура, а, насамперед, інтелігенція духу. Як хочеться ще і ще дивитись Ваші «Повернення», «Бескиди», «Чорногору» та всі, всі виставлені чуда! Тішусь глибиною Вашої душі і високим рівнем творчого польоту.
Щасти Вам, а найперше – неспокою і творчого повсякденного натхнення, лише не заспокоюйтесь. Дякую за високе мистецтво. Володимир Овсійчук, доктор мистецтвознавства

*************************************

Вершини, здобуті Богданом Губалем у мистецькій сфері, ще тридцять років тому були «намічені» його молодечою уявою, спряженою з враженнями дитинства. Вже тоді його професійний шлях почав прокладатися через живу тканину емоційних переживань, а палітрою його естетичних рефлексій ставала уся повнота настроїв та екзистенційних станів як джерело філософічних роздумів. З роками система виражальних засобів у його художньому текстилі ставала складнішою, концептуальнішою, що розкривалося в цілому ряді образів й закріпилося тими пластично-колірними метафорами, з якими ствердилася творча індивідуальність автора.
Системними фаховими зусиллями Богдан Губаль домігся від ниток звучань в діапазоні від інтонаційно тонкої мелодики до симфонічності, з чим передаються найскладніші «переплетення» імпульсів його кордоцентричного світовідчування. Збагачення палітри формальних підходів здійснювалося творчоеволюційним шляхом, без втрати найважливішої чуттєвої інформації, з якою повсякчас зберігався генетичний зв’язок з дитинством.
Висока композиційна культура як прикмета професійної школи не стояла на заваді внутрішній свободі, подекуди гротескно загостреному, експресивному, або ж бароковому трактуванню форми. Більш того, Богдан Губаль для розкриття певних монументальних ідей відважувався на несподівані структурно-образні розв’язки, згущуючи фактурність окремих ділянок «полотна» або вводячи у нього нетекстильний матеріал. Але, знову ж таки, саме текстиль у класичному розумінні, з однаковим пошануванням традиційності (в етнонаціональному вимірі) і класичності (в загальносвітовому вимірі) є стійкою основою багатого метафоричного мислення Богдана Губаля, рідкісної органічності сплаву його характеру з природою матеріалу. І надалі розвиток митця в цій галузі полягає в щораз глибшій персоніфікації його емоційної та метафізичної сутності через комбінацію фактур, барв і світла, як еквівалента духовно-етичної і сакральної постави автора.
Роман Яців, канд. мистецтвознавства, проректор з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв

*************************************

Ім’я Богдана Губаля добре знане шанувальниками мистецтва. Його роботи впродовж багатьох років привертають увагу на різноманітних виставках як у нас в країні, так і за кордоном. Створені ним гобелени органічно поєднують у собі станковізм і декоративність і, залишаючись у рамках традиції, мають усі ознаки сучасного художнього мислення. Найкращі твори Б. Губаля (до них безперечно належать: «Розп’яття», 1998 p., «Княжа гора», 1998 p., «Зустріч», 1998 p., відзначені премією ім. В. Стефаника в галузі літератури, мистецтва та архітектури за 1998 р.) вирізняються органічною єдністю форми, усі частини якої взаємодіють, знаходячись у переконливій, з точки зору розвитку логіки образу, супідрядності.
Помітний також потяг до граничної економії форми, де немає жодного сантиметра інертної поверхні. Ущільнюючи просторово-композиційну структуру твору, де зображення активно взаємодіє з фоном, причому останній виступає не тільки формальною, а й змістовною категорією, автор досягає багатогранних можливостей формування художнього образу. Образи його гобеленів у своїй більшості пов’язані з натурою лише асоціативно і проявляються при сприйнятті їх просторової структури і кольорово-композиційної побудови.
Отже, роботи Б. Губаля розраховані не на легке й бездумне сприйняття. Вони вимагають від глядача як емоційно-чуттєвого співпереживання, так і аналітично-розумової інтерпретації.
 Значна кількість гобеленів Богдана Губаля є справді унікальною, але не через складність технічного виконання, а завдяки новизні образного рішення.
Роман Дреботюк, мистецтвознавець

*************************************

З перших кроків самостійної творчості мистецтво гобелену Богдана Губаля мало в собі чітко сформовані художні ідеї і, насамперед, стилістичні. З плином часу вони методично ускладнювались. Пройшовши через живописну традицію ручного ткацтва, художник звертається до витоків народного ремесла, використовує простоту прийомів у роботі, символіку знаків і кольору, з’являються надзвичайні колористичні нюанси, чітка графічність робіт, які руйнують «реалізм» образів, створюючи абстраговане від конкретного життя оточення.
Змістовність творів не прочитується одразу, вони впливають на глядача опосередковано. Смисл їх розкривається в діалозі двох рівноцінних душ, де художник проходить свою половину шляху і стає анонімним, чекає зустрічної роботи думки глядача. Конкретна емоція в роботі перевтілена у «чисту субстанцію» кольору і матеріальності, звільняючись від конкретизованих життєвих уподобань.
 Богдан Губаль ніколи не боїться експериментувати у своїх роботах, не втрачаючи при цьому свого творчого обличчя. Твори його завжди пізнаються за авторським почерком, бо особистість художника в них дуже яскраво висловлена.
Надія Бабій, мистецтвознавець

*************************************

Гобелени одного з найталановитіших представників львівської школи Богдана Губаля, який працює на Івано-Франківщині, позначені високою живописно-пластичною культурою, засвідчують пошуки митцем власного коріння на рідній землі.
У його роботах поєднано колористичні абстракції з умовно-фігуративними зображеннями, новаторський підхід до матеріалу з глибинним розумінням національних традицій. Це дає змогу створювати експресивні роботи нового звучання…
Тетяна Кара-Васильєва, Зоя Чегусова. Декоративне мистецтво України ХХ століття. – Київ : Либідь, 2005. – С. 237.

*************************************

Гобелени Богдана Губаля – явище першорядне в сучасному українському мистецтві. Витончений художній смак, оригінальна мистецька форма, висока професійна культура – ось ті складники, на яких міцно базується талант митця і 61 які забезпечують успіх його творчості серед найширших мас шанувальників прекрасного не лише в Україні, але й далеко за її межами.
Всяке мистецтво має свою специфіку, притаманну лише йому, ремісничу, так би мовити тіньову сторону, яка полягає в осягненні майстром тих невидимих для непосвячених секретів професії, прийомів роботи з тими матеріалами, з яких постають його твори. Завжди у випадку справжнього таланту, стосунки Митця та Матерії є дуже особистісними, глибинно-інтимними, і значною мірою, як це не парадоксально, не прогнозованими, ірраціонально-інтуїтивними та несподіваними з точки зору стороннього спостерігача.
Диву даєшся, дивлячись, як під рукою майстра матеріал перетворюється у форму, фарба у колір, а те, що нещодавно було розрізненим набором підготовчих компонентів, отримує життя, одухотворяється, стає художнім образом.
Витоки творчості Богдана Губаля – у традиціях художніх промислів Українських Карпат, а саме – у килимарстві та ліжникарстві… …
Твори Губаля мають потужний культурологічний підтекст та кілька рівнів сприйняття, серед яких можна виділити принаймні три: декоративний, асоціативний, містичний. Третій рівень, останній з названих, досягається включенням у силове поле творів, розчиненням в їх енергетичних потоках, сплесках кольорів і пульсаціях ритмів.
 Медитативність гобеленів майстра – прикметна риса духовного статусу художника, свідчення його проникнення в святая святих професійної майстерності…
 Бушак С. М., мистецтвознавець

************************************

 Всі знають, що Богдан Губаль – то є особистість у мистецтві. Богдан – то є дійсно людина, яка робить модерновий сучасний український гобелен і робить на високому рівні – це високий професіонал, крім того, ми всі знаємо, що ті гобелени, які ним роблені, то є все зв’язане з землею.
Так, мистецтво Богдана модернове і, одноразово, є автентичне.
Інтерв’ю мистецтвознавця Миколи Маричевського до Івано-Франківського обласного радіо, передача «Собор: Фрески часу», 2001 р.

*************************************

Як у кожного митця, у Богдана Губаля були свої муки і радості, удачі й поразки, тріумф і занепад, розкіш і нужда. Так формувалася творча особистість. І в цьому формуванні йшло постійне збагачення західноукраїнського гобелену 62 новими авангардними художніми ідеями і трактуваннями. Переосмислюючи досягнуте у народному килимарському мистецтві, зберігаючи спадщину і традиції в новітніх вирішеннях, художник фіксує зв’язок з сучасністю.
Емоційність і настроєність творів, які автор будує плавними, хвилястими площинами, котрі переплітаються паралельними лініями, фахово поєднані і за масою, і за кольором, визначають характерний почерк Б. Губаля.
Богдан наполегливо пізнавав таємниці народного ткацтва, виробляючи свій індивідуальний стиль, шукав свою техніку і свою концепцію.
Гобелен сьогодні займає чільне місце у творчому житті мистця. Задуми виникають швидко й емоційно, в мініатюрних фор-ескізах, які художник малює графічно або тонально, часом в кольорі; вибирається одна з образних ідей, допрацьовується у нюансах і відтворюється в матеріалі.
Мова ткацтва Б. Губаля – архітектонічна, тобто: основа + переплетення + колір + зміст + фактура. Багатомовність у творі – вада, якої варто уникати, вираження ж себе з допомогою мінімальних засобів – безперечне досягнення творчості, так вважає сам Богдан, який володіє обмеженою палітрою кольорів, відпрацювавши свою пластику і колористичну манеру, фундаментально спираючись на давні українські традиції кольору і образно-композиційної побудови.
Микола Сарапін, мистецтвознавець

*************************************

Широкий дизайнерський погляд на речі довкілля, розпростореність та розкутість мислення, ґрунтовні знання досвіду і традицій своїх попередників, завзятість і спрага новотворення – оце те «пальне», яке рухає митця широким гостинцем творчості. А ще – експресія і модерн, традиційне й новотворче – усе це теж в гармонії, у дивовижному, як у симфонічному вираженні, звучанні.
Володимир Качкан. Віщі знаки думки, серця і руки : антологія українського автографа. – Львів – Івано-Франківськ : Вік, 2010. – Т. І. – С. 122.

*************************************

Оглядаючи його солідний доробок, бо цей мистець без перебільшення – трудоголік, новатор, сміливий експериментатор, але завжди вірний своєму «почерку», манері творення з якою би його ранньою чи нинішньою роботою, витвором ви б не зустрілися – неодмінно впізнаєте Губаля.
Роман Фабрика, Заслужений журналіст України

*************************************

Майстер сміло експериментує з темами і образами, матеріалами, які у декоративному ткацтві звичайно не застосовуються Легкі металеві конструкції полотна, органічно вписались у вовняне переплетення, розширяють і поглиблюють межі асоціацій. У площинних роботах автору вдається спіймати слухняну йому нитку, яка і зв’язує традицію і новаторство. А в інсталяціях він об’єднує в єдине ціле і матеріали, і простір.
Губаль підкорив простір, використовуючи його якості матеріалу для творчості. Напевно, тому у назвах його робіт дуже часто зустрічається слово «політ». А саме політ фантазії і творчого натхнення дозволяє художнику підкорити не тільки дерево, тканину, метал, камінь, але і саму капризну стихію – повітря.
Костенко І. «Полеты» // 2000 : Тижневик. – 2000. – 14 вересня.

Книги за редакцією Богдана Губаля










Фотолітопис (фрагменти життєпису у світлинах)


















Інтерв'ю

Немає коментарів:

Дописати коментар