Зорій Михайло Йосипович

Зорій Михайло Йосипович (14 серпня 1908, м. Станіслав – 14 липня 1995, м. Івано-Франківськ) – художник, педагог.

Народився в сім'ї робітника. Середню освіту отримав у Станіславській класичній гімназії. У 1930–1935 рр. навчався на малярському факультеті Краківської академії мистецтв. У 1935 р. повернувся до Станіслава, де кілька років працював художником-декоратором студентського драматичного товариства «Сфінкс». З 1939 р. викладав малювання та креслення в середніх школах м. Станіславова.

Марія Солодчук

Марія Солодчук веде миле спілкування на радіо «Дзвони». Її голос пізнають десятки тисяч людей в Україні та закордоном. Крім цього, Марія Солодчук співає в Архієрейському камерному хорі «Кредо». Їхнім співом насолоджувалися в Німеччині, Англії, Ліхтенштейні та багатьох інших країнах Європи.

Іван Васильович Курилюк

Народився Іван Васильович Курилюк на Городенківщині у мальовничому селищі Чернелиця. Любов до людей, до мистецтва рідного краю у нього від матері, яка понад усе любила церковні піснеспіви, українську пісню, запальний народний танець.

Ще навчаючись у Снятинському культурно-освітньому училищі, Іван Курилюк був зачарований вокально-хореографічними композиціями у постановках Володимира Петрика в Гуцульському ансамблі пісні і танцю. Тому із захопленням прийняв запрошення працювати в цьому колективі.

З артиста танцювальної групи Гуцульського ансамблю, помічника балетмейстера та соліста (1974–1984) Іван Васильович виріс до головного балетмейстера ансамблю. Як соліст виконував складні хореографічні трюки. Згодом закінчив Інститут мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

Хореограф є учнем народного артиста України Володимира Петрика, продовжувачем його творчих планів, задумів. Уже на посаді балетмейстера поновив і докорінно вдосконалив вокально-хореографічні композиції «Ой піду я межи гори, там, де жиють бойки», «Проводи на полонину», танець «Тропачок». Здійснив постановку танцю «Веселкова бартка», жартівливих гуцульських танців «Старий гуцул», «Покутська полька»; вокально-хореографічних композицій «Гуцульський розмай», «Вже встають козаки», «Гуцульська вітальна», «Зорепад», «Святковий великодній», хоровод «Вербиченька». Здійснив хореографічне оформлення естрадних пісень «Коломийки», «Гей там за селом», «Пісня про Івано-Франківськ», «Чугайстер», «Родина» та ін.

Іван Курилюк співпрацює з провідними артистами ансамблю ім. П. Вірського та хору ім. Г. Верьовки, постійно бере участь у постановках вокально-хореографічних та окремих танцювальних композицій.

Маестро є членом режисерської групи і постановок урочистих концертів та великих свят, які відбуваються в Івано-Франківській області, в столиці нашої держави та багатьох областях України, а також всеукраїнських та міжнародних фестивалів «Родослав», «Свята Родина», «Гуцулія XXI ст.», «Великдень у Космачі», «Дзвони Лемківщини» та ін., одним із засновників фестивалю «Арканове коло». Іван Курилюк – керівник творчої лабораторії хореографічних колективів області, яким надає консультативно-методичну і практичну допомогу (більше 100 постановок), на запрошення проводить майстер-класи з хореографічного мистецтва для колективів України та зарубіжжя.

З 1998 по2009рр. – заступник директора Івано-Франківської обласної філармонії з концертної роботи. Нині – головний балетмейстер Національного академічного гуцульського ансамблю пісні і танцю «Гуцулія», голова Івано-Франківського обласного осередку Національної хореографічної спілки України.

За досягнуті успіхи та сумлінну працю Іван Курилюк неодноразово нагороджений грамотами Міністерства культури України, управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської облдержадміністрації, подяками, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України «За вагомий особистий внесок у забезпечення розвитку української культури і мистецтва, багаторічну плідну працю та високу професійну майстерність», почесним знаком «2000-річчя Різдва Христового», відзнакою «За подвижництво в культурі Прикарпаття» та почесною відзнакою «Медаль ім. П. Вірського»...

Кучер Богдан-Михайло

Кучер Богдан-Михайло народився 11 липня 1957 р. в с. Діброва Рогатинського району. Український радіотележурналіст, співак, автор і виконавець власних пісень. З 1997 року – заслужений журналіст України. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка (1984 р.). Співав у популярному ансамблі «Ватра» (Львів, 1980-81 рр.) разом з Оксаною Білозір та Ігорем Білозіром. Займався у театральних колективах м. Львова та м. Овруча. З 1986 працює в Івано-Франківській облдержтелерадіокомпанії. Викладач риторики Івано-Франківської Теологічної академії УГКЦ. Автор та ведучий популярних в області духовно-публіцистичних програм «Отчий світильник», «Горнусь до тебе, Україно», «Пізнай в собі людину», «Наш вибір», літературно-мистецького циклу «Золотий тік». Учасник багатьох всеукраїнських і міжнародних фестивалів, творчих звітів, виступає автором і ведучим важливих святкових урочистостей, мистецько-культурних заходів. Авторський вечір Богдана Кучера «Пам’ятай: ми – українці» в обласному музично-драматичному театрі ім. І.Франка (1997 р.) засвідчив: митець має своїх шанувальників, його твори знайшли гідне місце в пісенному розмаїтті не лише Прикарпаття. З мистецькими зустрічами побував у Грузії, Росії, Румунії, Чехії, Словаччині, Польщі, США. Богдан Кучер – переможець Всеукраїнського журналістського конкурсу (м. Тернопіль, 1994 р., І премія). В особі Богдана Кучера вдало поєднано здібності як поета, так і співака й композитора. Пісні почав писати з ранньої юності. Ювіляр – автор і виконавець більше 120 пісень, серед яких чимало популярних. Його пісні співають: В. Зінкевич, М. Кривень, І. Попович, І. Бобул, С. Гіга, І. Мацялко, Я. Крайник,  М. Попелюк, Л. Качала, І. Зінковська, О. Романюк, І. Лончина,  Г. Баранкевич; дуети – «Писанка», «Лебеді кохання», «Скриня», «Ярослав-На»; гурти – «Соколи», «Дзвони», а також О. Семчук та ін. Випустив 10 аудіо-альбомів і 7 компакт-дисків. Автор пісенника власних творів «У небесах моя любов» та книгопубліцистичних роздумів й поезії «Сотворімо себе, обираючи вічність».

Богдан Кучер – лауреат обласної журналістської премії імені Богдана Бойка та один з небагатьох в Україні, відзначений високою нагородою Папи Римського Бенедикта XVI.

Ірина Свйонтек

50 років дослідження автентичної карпатської вишивки, 60 тисяч фотографій, 7 унікальних мистецьких альбомів. І все зробила одна людина – лікар-хірург за фахом і етнолог за покликанням Ірина Свйонтек. Народилася Ірина Владиславівна 25 березня 1937 року у Львові. 7 березня 2018 року на 81-у році життя вона відійшла у засвіти, однак лишила по собі неоціненну творчу працю.

В 1970 році Ірина Владиславівна почала вивчати народні вишивки Івано-Франківщини по етнічних регіонах Карпат і Прикарпаття. В 1992 році відзначена обласною премією ім. Марійки Підгірянки «За великий вклад у відродження українського національного мистецтва – прикарпатської вишивки». З 2002 – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. У 2011 році присуджено Премію ім. М. Гнатюка «досліднику-етнографу, збирачу-ентузіасту народної вишивки, за охорону та збереження нематеріальної культурної спадщини». Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

Захопившись вишивкою, відвідувала фонди місцевих музеїв, їхала в села та на фольклорні фестивалі, і там або замальовувала або відфотографовувала спочатку на чорно-білий, а за ери нових технологій на кольоровий фотоапарат унікальні узори, комплекти й деталі традиційного одягу, що по святах носили сільські мешканці й городяни.

Однак, дослідниця не тільки фотографувала, а й самостійно відшивала відзняті узори вишивок, які стають візуальними інструкціями для творчої роботи як початківців, так і досвідчених майстрів.

Надзвичайно цікаві матеріали з альбомів Ірини Свйонтек будуть важливими і необхідними для етно-дизайнерських розробок, наукових досліджень і новаційних впроваджень. Ці книги – безцінний фактологічний, матеріал. У них зроблено аналіз орнаментики, походження, часу вишивання, характерних ознак узорів, техніки і матеріалу, а також місцевих назв, що переконливо засвідчує унікальність вишивки.  Вони будуть корисними для мистецтвознавців, українознавців, етнографів, краєзнавців, художників, наукових працівників музеїв, учителів шкіл, учнів і студентів, особливо Гуцульщини, колекціонерів вишивок і традиційного одягу, вишивальниць, керівників фольклорно-етнографічних колективів, цікавими для туристів – як корисний і коштовний сувенір, а також для любителів вишивки.