Івано-франківець Казимир Річка за фахом фізик. Відомий на Прикарпатті та далеко за його межами науковець, людина, яка виховала цілу плеяду професорів одразу кількох прикарпатських вишів. Через усе своє життя він проніс ще одне захоплення – це фотографія.
Зі студентських років, де б не бував Казимир Річка: в експедиціях чи походах, відрядженнях чи на відпочинку – не розлучався зі своїм надійним товаришем – фотоапаратом, фіксуючи усі найяскравіші моменти життя.
Окреме місце серед робіт пана Річки посідають ті, які адресовані молоді і піднімають актуальні проблеми сучасності.
Персональний каталог – авторські твори та документальні матеріали
Тарас Прохасько про Казимира Річку
Мудрі люди кажуть, що недобре розповідати про фотографа, не показуючи його фотографій, бо що ще може бути важливішим від фотографій, коли говориш про фотографа.
Є ще такі фотографи, для яких зроблена знимка стає місцем незрозумілої відповідальності. Забравши частку душі, віддавши свою душу, вони прив’язуються не так до вдалого кадру, як до особи, яка той кадр собою дарувала.
У нашому місті таким відповідальним фотографом є Казимир Річка.
Фототрафії Річки – не картинки, які можна переносити на фотошпалери. Вони є тільки нотаткою, щоденниковим записом до великої книги буття, яку ще необхідно промовити.
Серед останніх його знімків є дивовижний сюжет із владикою Мудрим. Коли Річка прийшов на Великдень відвідати самотнього єпископа, а той взявся святити те, що було у кошику фотографа. Фотографія показала, наскільки вони подібні. Невисокі, з великими головами, втихомирені. Вони зазнали повноту життя і аж тепер не мусять один одному нічого казати. Просто один святить, а інший фотографує.
Феномен Казимира Річки полягає у тому, що він – навіть поза камерою, хоча камера, можливо, існує для нього тільки для того, щоби це підсилювати – уміє бути всередині людських історій. Фрагментарність сучасного життя, яка виявляється і у фрагментарності контактів, в униканні та неможливості зануреності, зовсім не вплинула на сприйняття світу Річки. Він є тим, хто знає і пам'ятає історії життя, властивості і особливості усіх, з ким перетинався, відповідно – кого фотографував, і не тільки пам'ятає. Він певним чином супроводжує цих людей, допомагаючи їм хоча би тим, що їхнє життя є комусь цікавим.
Скажімо, Ганна Ковбас і її сім'я. У 1960 році (а фотографувати Казимир Річка почав півстоліття тому) він фотографував її на дитячому майданчику, який вона сама зробила. А перед цим взяла на виховання шістьох хворих дітей. Потім Річка був свідком того, як ці діти росли, як всі вони отримали вищу освіту, як двоє з них стали пожежниками і загинули після Чорнобильської аварії, як одна з них народила дитину...
Або недовірливий до фотоапарата різьбляр Юрко Корпанюк. Чи впійманий на веселощах Опанас Заливаха.
Він фотографує так, що майже неможливо впізнати, в якому десятилітті теперішнього і минулого століття була зроблена знимка. Він подбав про те, щоби двічі за останній місяць показати свої фотографії на виставках у місцях, де переважно ніхто не зауважує виставок фотографій. Він не забуває усіх своїх учнів, бо багато років викладав фізику і логіку. Він уміє бути близьким для всіх, кого фотографував. Він дуже добре знає, хто є хто у цьому місті. У нього вдома живе киця, яка недавно народила кошенят у під'їзді. Його дивують люди, які живуть навколо. Він вже трохи втомлюється, бо роки беруть своє. І в нього є дивовижна риса, яка робить всі слабості несуттєвими – йому досі, все ще, завжди усе дуже цікаво.
Тарас Прохасько
Є ще такі фотографи, для яких зроблена знимка стає місцем незрозумілої відповідальності. Забравши частку душі, віддавши свою душу, вони прив’язуються не так до вдалого кадру, як до особи, яка той кадр собою дарувала.
У нашому місті таким відповідальним фотографом є Казимир Річка.
Фототрафії Річки – не картинки, які можна переносити на фотошпалери. Вони є тільки нотаткою, щоденниковим записом до великої книги буття, яку ще необхідно промовити.
Серед останніх його знімків є дивовижний сюжет із владикою Мудрим. Коли Річка прийшов на Великдень відвідати самотнього єпископа, а той взявся святити те, що було у кошику фотографа. Фотографія показала, наскільки вони подібні. Невисокі, з великими головами, втихомирені. Вони зазнали повноту життя і аж тепер не мусять один одному нічого казати. Просто один святить, а інший фотографує.
Феномен Казимира Річки полягає у тому, що він – навіть поза камерою, хоча камера, можливо, існує для нього тільки для того, щоби це підсилювати – уміє бути всередині людських історій. Фрагментарність сучасного життя, яка виявляється і у фрагментарності контактів, в униканні та неможливості зануреності, зовсім не вплинула на сприйняття світу Річки. Він є тим, хто знає і пам'ятає історії життя, властивості і особливості усіх, з ким перетинався, відповідно – кого фотографував, і не тільки пам'ятає. Він певним чином супроводжує цих людей, допомагаючи їм хоча би тим, що їхнє життя є комусь цікавим.
Скажімо, Ганна Ковбас і її сім'я. У 1960 році (а фотографувати Казимир Річка почав півстоліття тому) він фотографував її на дитячому майданчику, який вона сама зробила. А перед цим взяла на виховання шістьох хворих дітей. Потім Річка був свідком того, як ці діти росли, як всі вони отримали вищу освіту, як двоє з них стали пожежниками і загинули після Чорнобильської аварії, як одна з них народила дитину...
Або недовірливий до фотоапарата різьбляр Юрко Корпанюк. Чи впійманий на веселощах Опанас Заливаха.
Він фотографує так, що майже неможливо впізнати, в якому десятилітті теперішнього і минулого століття була зроблена знимка. Він подбав про те, щоби двічі за останній місяць показати свої фотографії на виставках у місцях, де переважно ніхто не зауважує виставок фотографій. Він не забуває усіх своїх учнів, бо багато років викладав фізику і логіку. Він уміє бути близьким для всіх, кого фотографував. Він дуже добре знає, хто є хто у цьому місті. У нього вдома живе киця, яка недавно народила кошенят у під'їзді. Його дивують люди, які живуть навколо. Він вже трохи втомлюється, бо роки беруть своє. І в нього є дивовижна риса, яка робить всі слабості несуттєвими – йому досі, все ще, завжди усе дуже цікаво.
Тарас Прохасько
Відкриття персональної фотовиставки Казимира Річки (з сайту бібліотеки)
Доторкнутись до творчості фотомитця, фізика за фахом Казимира Річки змогли всі, хто завітав 10 квітня 2014 року до Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка на відкриття персональної виставки „Фотопоеми Казимира Річки”, організованої відділом літератури з мистецтва до 200-ліття від дня народження Т. Шевченка та з нагоди 55-річчя аматорської діяльності Казимира Річки.
„На землі все неповторне та єдине. Кожен з нас живе один-єдиний раз і живе для того, щоб забезпечити по собі пам'ять серед тих, хто залишається на цій землі": такими словами розпочала відкриття персональної виставки фотоаматора Казимира Річки ведуча - головний бібліотекар відділу літератури з мистецтва Марія Дем'янів.
Казимир Йосипович - громадський діяч, педагог, людина, яка все своє життя вболіває за долю України, людина яка шанує мистецтво. Відкриття виставки приурочено 200-літтю від дня народження Тараса Шевченка та 55-ти ліття творчої діяльності митця-аматора.
Колись Казимиру Йосиповичу сказали, що він найкращий фізик серед фотографів і найкращий фотограф серед фізиків. На що Він відповів, що коли є талант, то він хай і потрохи, але у всьому. Але найтяжче бути людиною. Бути людиною - найбільший талант фотографа й фізика Казимира Річки.
Казимира Йосиповича люди поважають і люблять за його вдачу, за науку, за добре ставлення до інших.
Тарас Прохасько писав: „Він не забуває усіх своїх учнів, бо багато років викладав фізику і логіку. Він уміє бути близьким для всіх, кого фотографував. Він дуже добре знає, хто є хто у цьому місті. Його дивують люди, які живуть навколо. Він вже трохи втомлюється, бо роки беруть своє. І в нього є дивовижна риса, яка робить всі слабості несуттєвими - йому досі, все ще, завжди усе дуже цікаво".
Ведуча виставки побажала Казимиру Йосиповичу Божого благословення, здоров'я, творчої наснаги, довгих років життя та подякувала за презентовані роботи і за хвилини спілкування. А натомість Казимир Річка зробив великий дарунок бібліотеці – передав книги з власної колекції.
„На землі все неповторне та єдине. Кожен з нас живе один-єдиний раз і живе для того, щоб забезпечити по собі пам'ять серед тих, хто залишається на цій землі": такими словами розпочала відкриття персональної виставки фотоаматора Казимира Річки ведуча - головний бібліотекар відділу літератури з мистецтва Марія Дем'янів.
Казимир Йосипович - громадський діяч, педагог, людина, яка все своє життя вболіває за долю України, людина яка шанує мистецтво. Відкриття виставки приурочено 200-літтю від дня народження Тараса Шевченка та 55-ти ліття творчої діяльності митця-аматора.
Колись Казимиру Йосиповичу сказали, що він найкращий фізик серед фотографів і найкращий фотограф серед фізиків. На що Він відповів, що коли є талант, то він хай і потрохи, але у всьому. Але найтяжче бути людиною. Бути людиною - найбільший талант фотографа й фізика Казимира Річки.
Казимира Йосиповича люди поважають і люблять за його вдачу, за науку, за добре ставлення до інших.
Тарас Прохасько писав: „Він не забуває усіх своїх учнів, бо багато років викладав фізику і логіку. Він уміє бути близьким для всіх, кого фотографував. Він дуже добре знає, хто є хто у цьому місті. Його дивують люди, які живуть навколо. Він вже трохи втомлюється, бо роки беруть своє. І в нього є дивовижна риса, яка робить всі слабості несуттєвими - йому досі, все ще, завжди усе дуже цікаво".
Ведуча виставки побажала Казимиру Йосиповичу Божого благословення, здоров'я, творчої наснаги, довгих років життя та подякувала за презентовані роботи і за хвилини спілкування. А натомість Казимир Річка зробив великий дарунок бібліотеці – передав книги з власної колекції.
Запрошуємо на перегляд виставки Казимира Річки!
27 травня 2015 року у відділі літератури з мистецтва обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка відбулося відкриття персональної виставки «Це мій край, це моя земля» робіт фотомитця Казимира Річки. Дану виставку митець присвячує світлій пам’яті Владики Софрона Мудрого та академіка Георгія Бабенка.
Організаторами персональної виставки робіт фотомитця Казимира Річки під назвою «Це мій край, це моя земля» були працівники відділу літератури з мистецтва книгозбірні Галина Пристай та Марія Дем’янів.
Казимир Йосипович присвятив виставку світлій пам’яті Владики Софрона Мудрого та академіка Георгія Бабенка. На огляд автор представив 49 світлин.
Ведучою презентації була студентка Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Світлана Ілюк.
Казимира Йосиповича з відкриттям виставки прийшли привітати друзі та шанувальники фотомистецтва. Багато приємних слів ними було сказано в адресу митця.
Музичні сувеніри презентанту та присутнім подарували хор Національного медичного університету «Сурма» ім. Богдана Волосянка під керівництвом заслуженого діяча культури України Володимира Савчука та заслужений артист України Олександр Максаков.
Довідково:
Івано-франківець Казимір Річка за фахом фізик. Відомий на Прикарпатті та далеко за його межами науковець, людина, яка виховала цілу плеяду професорів одразу кількох прикарпатських вишів. Через усе своє життя він проніс ще одне захоплення – це фотографія.
Зі студентських років, де б не бував Казимир Річка: в експедиціях чи походах, відрядженнях чи на відпочинку – не розлучався зі своїм надійним товаришем – фотоапаратом, фіксуючи усі найяскравіші моменти життя.
Окреме місце серед робіт пана Річки посідають ті, які адресовані молоді і піднімають актуальні проблеми сучасності.
Виставка триватиме до 07 червня 2015 року.
Організаторами персональної виставки робіт фотомитця Казимира Річки під назвою «Це мій край, це моя земля» були працівники відділу літератури з мистецтва книгозбірні Галина Пристай та Марія Дем’янів.
Казимир Йосипович присвятив виставку світлій пам’яті Владики Софрона Мудрого та академіка Георгія Бабенка. На огляд автор представив 49 світлин.
Ведучою презентації була студентка Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Світлана Ілюк.
Казимира Йосиповича з відкриттям виставки прийшли привітати друзі та шанувальники фотомистецтва. Багато приємних слів ними було сказано в адресу митця.
Музичні сувеніри презентанту та присутнім подарували хор Національного медичного університету «Сурма» ім. Богдана Волосянка під керівництвом заслуженого діяча культури України Володимира Савчука та заслужений артист України Олександр Максаков.
Довідково:
Івано-франківець Казимір Річка за фахом фізик. Відомий на Прикарпатті та далеко за його межами науковець, людина, яка виховала цілу плеяду професорів одразу кількох прикарпатських вишів. Через усе своє життя він проніс ще одне захоплення – це фотографія.
Зі студентських років, де б не бував Казимир Річка: в експедиціях чи походах, відрядженнях чи на відпочинку – не розлучався зі своїм надійним товаришем – фотоапаратом, фіксуючи усі найяскравіші моменти життя.
Окреме місце серед робіт пана Річки посідають ті, які адресовані молоді і піднімають актуальні проблеми сучасності.
Виставка триватиме до 07 червня 2015 року.
Фотолітопис (матеріали з архіву відділу)
Персональна виставка у бібліотеці 2014р.
Персональна виставка у бібліотеці 2015р.
Працівники відділу літератури з мистецтва на відкритті виставки з нагоди 80-річчя К. Річки 2017р.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.